Медведько взявся за „Обоз”. Краще б він взявся за голову

Всяке таємне коли-небудь стає явним, і ми мусимо з гордістю звітувати перед читачами „Обозу”, що вдалося, нарешті, з’ясувати, за які саме чесноти Віктор Ющенко призначив на посаду Генерального прокурора України Олександра Медведька. Спочатку ми думали, що причиною тому став безцінний професійний досвід, здобутий Олександром Івановичем за роки роботи в прокуратурі Донецької області під проводом магістра міжнародного права Віктора Януковича. Потім – що пан Медведько привернув увагу Президента своєю активною участю у фальсифікації розслідування вбивства слов’янського журналіста Ігоря Александрова (докладніше про це писалося в тижневику „Свобода” http://www.svoboda.com.ua/index.php?Lev=news&Id=1957).

Згодом гору взяла думка, що Віктору Андрійовичу приглянулася кримінальна справа, порушена в прокуратурі м.Києва за фактами відмивання десятків мільйонів гривень керівництвом підприємства „Авіант” якраз у ті часи (2003-2004 рр.), коли юридичну службу цього заводу очолював вигнаний з Генпрокуратури Медведько. Але тепер достеменно відомо, що насправді президентське серце Олександр Іванович покорив своїм інтелектом, який, як відомо, ані пропити, ані продати неможливо.

Нарешті, завіса таємничості впала, й Олександр Іванович, радіючи, що досі на свободі, вирішив продемонструвати свої інтелектуальні здібності повною мірою. Як виявилось, навіть перебуваючи на лікарняному, Генеральний прокурор України ретельно відслідковує в пресі всі повідомлення про свою персону, а особливо ті, в яких розповідається про злочинну діяльність Генеральної прокуратури України. То ж увагу Медведька не оминула замітка „Обозревателя” https://www.obozrevatel.com/news/2006/1/24/82411.htm, в якій редакція повідомила, що журналісти таки домоглися порушення в прокуратурі Київської області кримінальної справи проти прокурора Обухівського району Василя Хруща, діяльність якого „Обоз” розслідує вже рік.

Оскільки це не перший випадок порушення кримінальної справи проти „нашєва любімава жівотнава”, редакція сумлінно попередила Медведька, що якщо він та його заступник Віктор Кудрявцев візьмуть хабар і ще раз незаконно закриють проти Хруща кримінальну справу, ми повідаємо читачам всю схему, за якою гроші, здобуті Хрущем внаслідок пограбування Васильківської нафтобази та торгівлі землею в Обухівському районі, були розподілені між керівництвом Генеральної прокуратури та деякими особами з оточення Ющенка.

Це повідомлення редакція „Обозу” готувала якраз у той момент, коли автор цих рядків перебував в Управлінні по боротьбі з корупцією Служби безпеки України й під протокол розповідав про корупційний зв’язок між Медведьком, Хрущем і „любими друзями” нашого Президента, які не соромляться брати в Хруща одержані злочинним шляхом гроші. Причому не просто розповідав, а називав прізвища людей, яких „любі друзі” прохали посприяти аферам Хруща і які зараз можуть це публічно підтвердити. Втім, попри те, що автор відвідав СБУ не з власної волі, а був туди викликаний, ніяких ілюзій щодо законослухняності Голови Служби безпеки України Ігоря Дрижчаного редакційний колектив не плекає. І навіть більш того, переконаний, що підлеглі пана Дрижчаного обов’язково дійдуть висновку, що корупції в оточенні Президента не вбачається.

Прочитавши таку замітку, людина менш розумна, аніж Генеральний прокурор України, напевно б замислилася й не стала б шукати пригод на свою сідницю. Але Олександр Іванович не такий – він негайно розпорядився створити в Генеральній прокуратурі спеціальну групу, перед якою поставив завдання встановити, звідкіля „Обоз” черпає інформацію щодо його афер. А особливо – яка падла „злила” повідомлення про чергове притягнення Хруща до кримінальної відповідальності, оскільки не далі як два місяці тому пан Медведько клятвено пообіцяв Міністру фінансів України Віктору Пинзенику, що Хрущ може й надалі спокійно красти.

Перед групою ГПУ поставлено завдання 26 січня 2006 року прибути в прокуратуру Київської області й перевірити, чи не має журналіст Володимир Бойко якихось неофіційних контактів з працівниками цієї установи. Як повідомляють наші джерела в ГПУ, не виключено, що, не знайшовши в обласній прокуратурі нічого підозрілого, Медведько санкціонує обшук у редакції „Обозревателя”. Окрім того, Медведько негайно витребував порушену проти Хруща кримінальну справу з прокуратури Київської області в Генеральну прокуратуру України й дав вказівку її закрити за відсутністю складу злочину.

Треба думати, що Олександр Іванович, попри високу президентську довіру, на цей раз не увімкнув свої розумові здібності на повну потужність. Бо в такому випадку він би звернув увагу не те, що в замітці було прямо сказано, що кримінальна справа проти Хруща порушена на підставі заяви, яку я, Володимир Бойко, офіційно подав на ім’я прокурора Київської області Юрія Гайсинського. До того ж, у випадку, якщо Медведько цю справу закриє, він буде зобов’язаний направити мені копію відповідної постанови, а я матиму право оскаржити її до суду.

А з тим, щоби Олександр Іванович не сумнівався, що наші обіцянки – це не порожній звук, я, як тільки довідався про його наказ закрити чергову справу проти Хруща, негайно направив у прокуратуру Київської області ще одну заяву, яка подається нижче:

Прокуророві Київської області

Гайсинському Ю.О.

Бойка Володимира ,

вул. ---, б.---, кв. ---, м. Київ, 04060

тел. ---

Шановний Юрію Олександровичу!

Довожу до Вашого відома інформацію, яка стала відома мені та іншим журналістам інформаційного агентства „Обозреватель” під час проведення журналістського розслідування діяльності прокурора Обухівського району Київської області В.Хруща.

У вересні-жовтні 2005 року В.Хрущ неодноразово відвідував органи місцевого самоврядування Обухівського району, вимагаючи виділити єдиним масивом 5 га землі в с.Підгірці Обухівського району Київської області для облаштування житла та підсобного господарства 18-ти громадянам, які подали відповідні заяви до районної Ради. Свої вимоги прокурор Обухівського району мотивував тим, що заявники гостро потребують покращення житлових умов в атмосфері курортного клімату Обухівського району, і В.Хрущ, як представник держави, не може не турбуватися добробутом співгромадян.

На вимогу В.Хруща у жовтні 2005 заявникам було відведено 5 га землі. Після чого від імені осіб, що отримали землю, розпочався активний перепродаж ділянок іншим особам. Але, як нам вдалося встановити, первинні заяви на відведення землі, задоволення яких вимагав В.Хрущ, є підробленими, а 18 осіб, інтереси яких так заповзято захищав прокурор Обухівського району, а саме:

- Мартинюк Ніна Василівна

- Бондаренко Любомира Борисівна

- Король-Кулібаба Світлана Миколаївна

- Козій Людмила Федорівна

- Сумко Олександр Іванович

- Фурс Марина Михайлівна

- Гойник Тамара Іванівна

- Гойник Анатолій Валентинович

- Пурхало Оксана Петрівна

- Пурхало Ольга Тихонівна

- Лазько Олександр Іванович

- Редько Ігор Петрович

- Вигнан Сергій Васильович

- Крицак Сергій Тарасович

- Мартинюк Орися Володимирівна

- Ружило Олег Васильович

- Цьомик Вікторія Анатоліївна

- Микал Людмила Іванівна

про це навіть і не підозрюють, оскільки В.Хрущ роздобув ксерокопії паспортів цих громадян без їхнього відома.

За нашою інформацією, гроші, виручені від цієї оборудки, В.Хрущ частково направив на моральне заохочення одного з керівників виборчого блоку „Пора-ПРП” Віктора Пинзеника, який пообіцяв йому допомогти уникнути кримінального покарання за вчинені раніше злочини та посприяти призначенню на посаду начальника відділу загального нагляду прокуратури м.Києва. Решту грошей В.Хрущ витратив на завершення ремонту своєї нової квартири (площею біля 300 кв.м. ринковою вартістю понад 1 млн. доларів США), яку прокурор Обухівського району придбав у елітному будинку по вул. Щорса в м.Києві і яку не включив до своєї декларації про доходи.

Прошу перевірити наведені вище факти та у випадку їхнього підтвердження вжити відповідні заходи прокурорського реагування.

З повагою, Володимир БОЙКО

Враховуючи, що звернення писалося на адресу обласної прокуратури, ми не стали шматувати на частини серце Гайсинського й писати в заяві, що насправді гроші від продажу землі в Обухівському районі (а це – 5 млн. доларів США) були розподілені не на дві, а на три частини. Остання – для Генпрокуратури. До того ж, ми не впевнені, що заступник Медведька Віктор Кудрявцев передав Олександру Івановичу його частку. Міг і не передати. Він такий.

І наостанку автор хоче нагадати пану Медведьку, що його чекають у Шевченківському суді м.Києва, до розглядається наш адміністративний позов:

У Шевченківський районний суд м.Києва

вул. Смирнова-Ласточкіна, буд. 10-б, м. Київ, 04053

Позивач: БОЙКО Володимир,

вул. ---, буд. ---, кв. ---, м. Київ,

04060, тел. ---,

Відповідач 1: Генеральний прокурор України

Медведько О.І.,

вул. Різницька, 13/15, м. Київ-11,

252601

Відповідач 2: Генеральний прокурор України

Піскун С.М.,

вул. Різницька, 13/15 м. Київ-11,

252601

АДМІНІСТРАТИВНА ПОЗОВНА ЗАЯВА

про зобов'язання вчинити дії

Я є журналістом, який 14 листопада 2005 року звернувся на ім'я Генерального прокурора України з інформаційним запитом. Запит був викликаний тим, що на підставі моїх публікацій, вміщених на Інтернет-сторінці Інформаційного агентства „Обозреватель”, прокуратура Київської області 28 вересня 2005 року порушила кримінальну справу проти прокурора Обухівського району Київської області В.Хруща. У цих статтях розповідалося про обставини вчинення прокурором Обухівського району Київської області В.Хрущем, співробітниками Управління СБ України в Київській області та співробітниками Управління податкової міліції ДПА в Київській області тяжких посадових злочинів. Зокрема про те, як у вересні 2004 року працівники УСБУ та УПМ ДПА в Київській області захопили розташовану у м.Василькові військову нафтобазу, звідкіля вивезли й продали за готівку від імені фіктивних фірм на автозаправки м.Києва біля 4 тис. тонн паливно-мастильних матеріалів на загальну суму понад 10 млн. грн. На гроші, отримані авансом за згоду брати участь у крадіжках нафтопродуктів, прокурор Обухівського району В.Хрущ 6 жовтня 2004 року придбав у громадянки Г.Мусієнко автомобіль BMW-745і 2002 року випуску, зазначивши в договорі купівлі-продажу (зареєстрований Українською товарною біржею за №807214), що його вартість начебто складає 100 грн.

Але в наступному за вказівкою тодішнього заступника Генерального прокурора України О.Медведька постанова про порушення кримінальної справи відносно В.Хруща була витребувана Генеральною прокуратурою та скасована 04.10.2005. Як повідомили мені працівники Генеральної прокуратури, це трапилося на особисте прохання міністра фінансів України В.Пинзеника, який попрохав О.Медведька перешкодити притягненню В.Хруща до кримінальної відповідальності, оскільки останній начебто є кумом В.Пинзеника.

У зв'язку з цим я звернувся з інформаційним запитом до Генерального прокурора України з проханням надати мені копію постанови про скасування постанови прокуратури Київської області про порушення на підставі моїх публікацій кримінальної справи щодо В.Хруща.

Відповідно до ст. 33 Закону України „Про інформацію” впродовж 10 днів з моменту надходження інформаційного запиту Генеральний прокурор України мав письмово проінформувати мене про результат розгляду мого запиту. Але до цього дня жодної відповіді на свій запит я не одержав.

Ігнорування Генеральним прокурором України мого інформаційного запиту порушує мої права та охоронювані законом інтереси як суб'єкта інформаційних правовідносин. Я позбавлений можливості проінформувати читачів Інтернет-сторінки Інформаційного агентства „Обозреватель” про перебіг журналістського розслідування крадіжок паливно-мастильних матеріалів з території нафтобази в м.Васильків і, відповідно, отримати гонорар за підготовку такої публікації.

Окрім мого, відповідно до Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” я несу відповідальність за достовірність оприлюднених мною фактів. У будь-який момент впродовж року з дня виходу друкованого матеріалу „герої” моїх статей можуть звернутися до суду з позовом до мене, вимагаючи спростування й відшкодування моральної шкоди. Попри те, що я в своєму розпорядженні маю всі докази, що викривають В.Хруща та його спільників у скоєнні посадових злочинів, суд у порядку цивільного судочинства, розглядаючи позов до автора публікації, не може вирішувати, чи мала місце подія злочину й чи є в діях певних осіб ознаки складу злочину. Це – виключна прерогатив кримінального провадження. Саме тому при вирішенні питання про порушення кримінальної справи за оприлюдненими мною фактами, прокуратура Київської області визнала мене зацікавленою особою з правом оскарження процесуальних документів, що перешкоджають порушенню або руху кримінальної справи. Але через відмову Генерального прокурора України надати мені копію постанови про скасування постанови про порушення кримінальної справи щодо В.Хруща, я не маю можливості оскаржити цей процесуальний документ до суду, що породжує для мене певні цивільно-правові наслідки.

Оскільки впродовж 10-денного строку, відведеного Законом України „Про інформацію” на розгляд мого інформаційного запиту, посаду Генерального прокурора України обіймали одночасно дві особи - призначений Указом Президента О.Медведько та поновлений на посаді рішенням Шевченківського районного суду м. Києва С.Піскун – до участі в розгляді цього адміністративного позову як відповідачі мають притягуватися вони обидва.

Виходячи з наведеного, на підставі ст.ст. 32, 33, 48 Закону України „Про інформацію” та керуючися ст.ст. 104, 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, -

п р о ш у :

Зобов'язати Генеральних прокурорів України О.Медведька й С.Піскуна вручити мені копію постанови Генеральної прокуратури України від 04.10.2005 про скасування постанови прокуратури Київської області від 28.09.2005 про порушення на підставі моїх публікацій кримінальної справи щодо прокурора Обухівського району В.Хруща.Стягнути з відповідачів на мою користь у солідарному порядку судові видатки за розгляд цієї справи в сумі 3 грн. 40 коп.

Додаток:Копія цієї позовної заяви в двох примірникахЖурналістський запит від 14.11.2005 на 2 арк.Квитанція на сплату судового збору за розгляд цього адміністративного позову.

В.БОЙКО

05.01.2006

І ще одне прохання до Олександра Івановича – щоби він, як піде до суду, взяв з собою 3 грн. 40 коп. для того, щоби відшкодувати позивачеві витрати на держмито. Бо хоча гроші й не великі, але дарувати їх державі я не збираюся. Оскільки такій державі я точно нічого не винен.